дитяча література

Як говорити з дітьми про трагедії і втрати за допомогою книжок: шведський досвід

06.06.2022

Бачите помилку в тексті — виділяйте фрагмент та тисніть Ctrl + Enter

Шведська дитяча література ще із часів появи повісті «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндґрен знаходить успішні способи писати на непрості теми травми, втрати й смерті — аж так, що ці книжки стають своєрідними європейськими еталонами у даній тематичній ніші.

Чи існує якийсь особливий «шведський» рецепт такого письма? Аналізуючи сучасні книжки на теми втрати, смерті та історичної травми від шведських дитячих письменників, можна помітити кілька спільних рис.

Читати інші матеріали спецпроєкту «Шведський акцент»

 

Рецепт найкращих шведських дитячих письменників на позір не такий і складний. З одного боку вони, як зазначає перекладачка Галина Кирпа про Ульфа Старка, «не бояться, що читач засмутиться, бо смуток — теж природний стан людини». З іншого, ці книжки наповнюють читача (байдуже, малого чи дорослого) такою вітальною силою, що працюють «на ресурс», якщо вдатися до сленгу психологів. Вони розчулюють, наповнюють життєствердною енергією, огортають найтеплішими емоціями та нагадують про найголовніші цінності.

«Діти хочуть це знати»

1999 року Міністерство освіти Швеції замовило письменниці й ілюстраторці Перніллі Стальфельт книжку про те, що всі люди різні, але мають рівні права та заслуговують на однакову повагу. Результатом стала історія про булінг Lika som bær, що обернулася на своєрідний навчальний посібник для початкової школи, і авторка на тому не спинилася. Того ж року вийшла друком її «Книжка про смерть» – пізнавальне видання, в якому письменниця розкладає для дітей по поличках тему скінченності людського життя (цей текст ще не перекладено українською).

Стальфельт починає зі слів: «Часом ми замислюємося про смерть…» Нам здається, що смерть – це велика таємниця, однак дещо про неї все ж відомо, зазначає авторка. А далі читач поринає в динамічну, трохи іронічну та дещо коміксову подорож темою смерті з надзвичайно кумедними ілюстраціями, які наповнюють життям і гумором загалом нейтральний, розважливий і дуже лаконічний інформативний текст. Ця мандрівка починається з тези, що все живе рано чи пізно помирає, та загальних біологічних фактів і завершується згадкою поширених суспільних ритуалів, вірувань і навіть крилатих висловів на тему смерті.

 

Адаптуючи для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку тему смерті, Стальфельт пише коротко й по суті, прямо, чесно, але найперше – просто.

 

Ева Суссо. Анна Хьоглунд. Усі запитують чому. – Видавництво, Київ, 2017 – С. 16

Книжку Еви Суссо й Анни Хьоґлунд «Усі запитують чому» («Видавництво», 2017) простою не назвеш, хоча мінімум тексту на сторінках може вводити в оману. Це видання для середнього шкільного віку намагається спровокувати діалог із читачем довкола ключових екзистенційних питань: скінченності людського існування, походження зла, сенсу людського життя та способів його наповнення.

 

Кожна розгортка з промовистими, глибокими ілюстраціями містить не більше абзацу тексту, доповненого відомими цитатами філософів: К’єркеґора, Бубера, Гайдеґґера, Сартра, де Бовуар, Мерло-Понті та інших. Текст починається із запитання: «Я існую. Що це означає?», «Звідки береться зло?», «Чому я погано ставлюся до людей?», «Чи мусить життя іноді бути сумним?» та інших.

 

А далі персонажі – різні дівчата й хлопці – наводять свої міркування та переживання на цю тему. Їхні короткі й невибагливі, але відверті розмисли викликають у читача жвавий відгук, оскільки наповнені впізнаваним (часто етично неоднозначним) досвідом, сумнівами й емоціями, які ми в більшості поділяємо чи поділяли в певному віці.

 

«Чому люди помирають? Бабуся померла в лікарні. Я пам’ятаю, як колись ми проводили час удвох, пам’ятаю всі наші затишні кавування й розмови. А тепер її немає, хоча вона є на безлічі фотографій. Дивно, коли хтось є, але водночас його немає», – міркує один із персонажів.

 

«Усі запитують чому» – це книжка-провокація (в хорошому сенсі), що спонукає до розмови чи обдумування. І водночас це книжка-заспокоєння, оскільки вона оприявнює спільність для людей непростого чи навіть болісного досвіду, без чого ми почувалися б украй самотніми.

 

Рус Лагеркранц. Ребекка Лагеркранц. Усього по два. пер. зі шведської Галина Кирпа – Крокус, 2022

Дітям важливо розуміти, що відбувається чи відбулося в житті їхніх рідних чи їх самих, надто коли йдеться про сумні події, переконана письменниця Рус Лаґеркранц. У післямові до книжки «Усього по два» («Крокус», 2022), яка поки що не потрапила на українські книжкові полиці через війну, вона розповідає про свою матір, що пережила Голокост. «Вона не любила говорити про своє минуле, просто жила теперішнім і раділа, що ще жива», – зазначає письменниця.

 

Коли на Шведському радіо Лаґеркранц запропонували написати казку про Голокост, письменниця спершу відмовилася. «Казку? Та ну? — подумала я. Нацизм — аж ніяк не казка. Антисемітизм — аж ніяк не казка», – подумала вона. Утім невдовзі знайома змусила її змінити думку. Цю «поворотну» розмову Лаґеркранц вклала в уста своїх персонажів: «Я не хочу розповідати дітям про ті жахіття, — сказав я. — Вони однак не зрозуміють». – Лулі облишила тісто й на хвильку замислилася. – «Ні, — врешті-решт озвалася вона. — Діти зрозуміють. До того ж діти хочуть це знати!»

«Щось іще»

«Певна річ, у казках відбуваються страшні речі, але там часто є щось іще — любов», – зазначає Лаґеркранц у післямові до «Усього по два».

 

Саме любов – до рідних, друзів і близьких, та навіть до «випадкового» дідуся – стає осердям, навколо якого вибудовують свої повісті й оповідання про втрату і травматичний досвід письменники Ульф Старк і Рус Лаґеркранц.

Ульф Старк. Маленька книжка про любов. – ВСЛ, Львів, 2016 – С.112

Історію про хлопчика Фреда, батько якого воює у Другій Світовій війні, Старк так і називає: «Маленька книжка про любов» (ВСЛ, 2016). Перед нами повістина, написана за законами святочних історій. Невдовзі Різдво, Фред і його мама сумують за батьком, хлопець закоханий в однокласницю, але проявляє свою симпатію у клоунській манері, через що втрачає надію на взаємність. Утім, із наближенням Святвечора, навколо починають творитися маленькі дива.

 

Попри те, що події відбуваються на тлі глобального історичного катаклізму, війна «присутня» в цьому тексті лише у тривозі за батька, бракові грошей і харчів та дитячих насмішках над «ідіотом, який почав війну».

 

Решту ж наповнюють аромати хвої й шоколаду, тепло від симпатії й дружби, хоробрі вчинки, інтимна атмосфера маленької родини, «дари волхвів» і справжнє різдвяне диво. Холоду й голоду Старк протиставляє затишок, смерті – нове життя, розлуці – возз’єднання, ненависті – диво любові.

 

Ульф Старк. Чи вмієш ти свистати, Юганно? пер. зі шведської Галини Кирпи – ВСЛ, Львів, 2016 – С. 72 

У короткому оповіданні «Моя сестра – ангел» (у книжці «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», ВСЛ, 2016) на додачу до цього «арсеналу» Старк вдається ще й до свого коронного гумору з нотками бурлеску. Хлопчик Уффе вбирається в перуку й мамину сукню й розгулює містом, вдаючи із себе дівчинку. Майже ніхто не знає, що так він осмислює втрату своєї так і не народженої сестри.

 

В оповіданні Старка «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» Уффе та його друг Берра вирушають на пошуки для Берри «улюбленого дідуся». І знаходять такого в притулку для людей літнього віку. Ця зворушлива історія, фільм за якою у Швеції традиційно показують по телебаченню на Різдво, починається з відсутності й завершується смертю. Утім між цими двома точками «небуття» здіймається справжній вихор любові до життя, радості існування, гумору й енергії. І його б не було, якби не бажання Берри когось полюбити.

 

Читати також: «Мої вимушені канікули» — виходить нова дитяча книжка про війну

 

У повісті Рус Лаґеркранц «Усього по два» любов розлита в атмосфері маленького трансильванського містечка. Вона – у льодяниках, якими старий продавець частує дітей, у сніданку, який герой щоранку віддає біднішій дівчинці, у великому рудому коті, що сидить на колінах немічної старої жінки, у турботі одне про одного рідних і сусідів. Як і Старк, Лаґеркранц згадує війну побіжно, майже телеграфно. Легендарний трансильванський персонаж Дракула частіше присутній в розмовах та іграх дітей, ніж фюрер і його армія.

 

У центрі цієї історії – дружба хлопчика Елі й дівчинки Лулі. Нерозлийвода, вони все ж приречені на розлуку: Лулі невдовзі вирушить до батька-емігранта в США, Елі ж із родиною переживе Голокост і дивом виживе в концтаборі. Цим випробуванням у книжці на тлі решти «буденних» подій відведено зовсім мало місця, оповідач описує їх сухо, побіжно, майже телеграфно, називаючи лише факти.

 

Лаґеркранц чесно і дуже просто показує дітям, що такий непростий досвід існує, але не зосереджується на ньому, розповідаючи скоріше історію про своєрідне вмирання й воскресіння, звільнення Персефони з потойбіччя та повернення до життя. «Живою водою», присутньою в тексті і як образ, і як метафора, для Елі й Лулі стають надія й любов, які творять дива та провадять їх крізь всі випробування до возз’єднання та нового життя.

 

Досвід шведських письменників у розмові про смерть, втрату й війну спирається на чесність, простоту і прямоту. Вважаючи за потрібне уникнути нагнітання, вони протиставляють травматичним подіям їхню антитезу: ненависті – любов, війні – мир, розладнаності – турботу, і так витворюють для читача живильну атмосферу, з якої можна черпати відчуття безпеки й наповнюватися смислами.

Як працювати з дитячими книжками на тему травми і втрати: поради психологів і психотерапевтів

Будь-який описаний у художній літературі досвід, який перегукується з подіями в реальному житті, може бути важливим та корисним: можна знайти щось схоже і, спираючись на це, проробити свої почуття та їх відобразити. Але батькам при цьому треба керуватися станом дитини. Якщо вона поки що не може про це говорити, читати чи слухати, тобто захищається й не хоче цього робити, то й не варто. Слід продовжувати читати самім і пропонувати час від часу. Це головний показник, на який слід орієнтуватися.

 

Спершу прочитайте книжку самі. Якщо є змога поговорити з дитиною про ці теми та почуття, то можна рухатися далі: запропонувати книжку дитині, і якщо вона згодна, почитати з нею. Якщо ж дитина захоче зупинится на якійсь сторінці, то ми зупиняємося. Пізніше можна запропонувати почитати ще раз.

 

Буває, що дитина хоче слухати книжку спочатку до цього моменту кілька разів до того як захоче просунутися далі, особливо це стосується чутливих дітей. Це внутрішня робота дитини над складною для неї темою. Батьки можуть допомогти через обговорення почуттів, спільне малювання ілюстрацій до складного сюжету, обійми та підтримку.

Якщо дитина пережила травматичний досвід, у неї порушується відчуття безпечності світу. З‘являється відчуття, що світ хаотичний, непередбачуваний, в ньому немає справедливості. Направду таку ж втрату сенсів переживає і дорослий. Лише дорослому трохи легше, бо він може спиратися на свій досвід втрат і несправедливості. Ми вже знаємо, що це можна пережити.

 

Дитина ще не знає цього. Жити з відчуттям того, що світ не має жодних законів, дуже страшно. Це паралізує діяльність та призводить до відчуття безсенсовості та до депресій. Дитяча депресія не менш важка, ніж доросла. І ще менш природна. Хоча стан горювання у всіх нас проходить через сльози, біль, злість, інколи – завмирання. У цьому випадку поруч має бути хтось, хто допоможе – психолог, рідні-близькі.

 

Книжки можуть допомогти дитині тим, що їх може почитати на ніч безпечна чи рідна людина – це ситуація взаємодії, потрібна дитині. Книжки повертають відчуття, що світ має якийсь сенс, порядок, який нам поки важко збагнути. А отже, дають відчуття, що світ не ворожий, і в ньому таки можна проявлятися, ризикувати, щось робити.

 

Які це мають бути книжки? Різні, головне, щоб вони подобались дитині. Якщо пам‘ятаєте, у казці обов‘язково є складне випробування, часто на межі життя і смерті, але і щасливий кінець.

 

Читати також: Заспокоїти дітей й організувати змістовне дозвілля: десятки безкоштовних дитячих книжок онлайн

 

Казку можна вигадувати. Наприклад, якщо дитина пережила досвід життя у бомбосховищі, можна розповісти історію про мишку, яка сховалася в нірку і так врятувалася. Якщо довелося переїхати за кордон, і дитина втратила друзів, можна розповісти про Нільса, який подорожував з гусьми, але повернувся додому.

 

Важче, якщо дитина втратила когось із рідних, а особливо – батьків. Така людина потребує турботи з ніжністю й повагою. Її увага буде нестійкою, тож розповіді мають бути короткими й конкретними. Добре, якщо це буде особистий досвід втрати. Але тут треба пам‘ятати, що в дитини рана, бути максимально емпатичним та ненав’язливим.

 

Можливо, дитина не хоче говорити про втрату, хоче позбавитись важких емоцій через гру, веселощі або злість, капризи (особливо якщо це маленька дитина). Це нормальна реакція, вона так само допомагає психіці, як і сльози. Плакати можна й треба, і добре, якщо виходить поплакати разом.

 

Тема втрати є в багатьох книгах. Не обов’язково читати чи пропонувати почитати саме такі. Добре читати також книги «на ресурс»: про відпочинок на морі, про мир і людей, які люблять один одного. І добре плакати, читаючи це. Це інтимний процес. Доросла дитина може не допустити до нього чужого дорослого. Навіть комп’ютерна гра теж може відволікати й давати якісь емоції, тому це теж прийнятно.

Дітям дуже важко говорити про свій біль. Іноді тому, що в родині так не прийнято, заборонено, а іноді вони просто не можуть його проговорити. Тому книжки – це той інструмент, який допоможе їм це зробити. Книжка з відповідними героями, їхніми життєвими подіями – це опора для дитини, і водночас – навчальний посібник, з якого можна навчитися говорити, розуміти себе й вивчити алгоритми дій у складній ситуації.

У ситуації з травмою чи втратою допоможе будь-яка зовнішня опора. Книжка може бути будь-якою, головне – ЯК її читати дитині. Книжка – лише привід відчути себе живим, відчути світ як добрий. Уважно стежте за мовою тіла дитини. Вона хоче, щоб її обійняли? Загорнули пледом? Дали чаю? Хоче ходити по кімнаті, поки ви читатимете? Розумієте, про що я? Книжка – привід. Головне ви – дорослий, сильний, добрий, хто читає книжку.

 

Повернутися до інших матеріалів спецпроєкту «Шведський акцент»

 

Матеріал створений у співпраці з Посольством Швеції в Україні.